Пісня про Ромни
Над рідними просторами ,над річкою Сулою
Ромни стоять у гомоні дібров,
Де плакучі верби стиха нахилились
Ніби щось шепочуть про любов.
Приспів:
У ромашках білих
Місто розквітає,
Чути пісню дзвінку
Вдалині ген ,ген,
Місто моє рідне,
Кращого немає
В світі найдорожчого
Міста , як Ромен.
Зеленими каштанами
Та білими берізками
Вквітчало все навкруги
З усіх сторін.
Люблю тебе я щиро
І від усього серця
Прийми від мене
Мій земний уклі
Приспів:
Краю мій роменський,
Як нам не любити
Твої чудові ниви та поля
Співучий краю рідний,
Нам з тобою жити
Моя щаслива, рідная земля.
Любов Усова
Освідчення місту
Ромен, Ромен, вкраїнське диво-місто
Сьогодні ти – в душевному теплі.
Убрався в осіннє золото й намисто
Й таких, як ти, нема більш на землі!
О рідне наше місто, я в тобі вбачаю
Майбутнє наше, велич і красу …
В добро і в щастя віри не втрачаю,
Як зерно, їх до обріїв несу…
Ромен, Ромен…О скільки в тобі сили!
Ти виніс все: і війни, і плачі.
Тебе вітри під грозами носили,
І розтинали тіло палачі…
А ти піднявся з чорної руїни,
Розправив плечі в мороці димів…
Ти-діамант в оправі України,
Бо так яскраво блиснути зумів.
Весною ти у білому цвітінні,
Той цвіт ромену - в нашому гербі.
Я від свого сьогодні покоління
Щирим віршем освідчуюсь тобі.
Рідніше міста, справді ,не буває.
Оці куточки - всі мені святі!
Тебе ніколи я не забуваю,
Єдине ти і в серці, і в житті.
Тебе, Ромен, у пісню оспіваю,
Тебе звеличу в оді і вірші.
Про тебе мрію, де я не буваю,
Ти-в мене в серці! Ти-в моїй душі!!!
Тетяна Лісненко
Чи були Ви в Ромні?
Чи були ви в Ромні ,коли зорі
У Сулу, мов намисто, летять.
Коли ранки рожево-прозорі
Відкривати очей не хотять?..
Чи були у Ромні, коли сонно
В скверах наших каштани цвітуть,
І як буз та верба на осонні
Щохвилини пишніють, ростуть?..
Чи бували тут, коли осінь
По землі розстила килими,
Коли в небі крізь марева просинь
Журавлі нам махають крильми?..
Чи були ви у нас, як розквітне
Сад вишневий у пишній красі,
І як сонце барвисте-привітне
Очі миє в квітневій росі?..
Чи були у Ромні, коли трави
Всі покошені в копи лягли,
І пахучі, пахучі отави
В ніч таємність чиюсь берегли?..
Чи були ви у нас, як лелеки
Залишали Сулу й береги,
І летіли далеко-далеко,
Бо страшні їм морози й сніги…
А тоді повертались, мов пісня,
Зігрівали всім душі й серця,
І нехай ця любов була пізня, -
Та доскону вона, до кінця!
Подивись, як жаріє калина,
Колір сонця , мов жар, розкида.
А в душі пісня щедрості лине,
І на крилах гойда…
Бач-каштани-бурштину намисто,
Плід щоночі: тобі і мені.
Здавна я закохалася в місто
І в Сули береги чарівні…
Приїжджайте до древнього міста,
Хлібом – сіллю зустрінемо вас.
Хай душа, мов кришталь, буде чиста
Без надуманих фраз і прикрас…
Вже одинадцять століть минуло,
А наш Ромен все цвіте й цвіте.
Лиш сивиною роки війнули, -
А серце юне і молоде.
Зібрались разом ми, скоро вечір,
На небі з’являться чар-зірки.
Й салюту спалах впаде на плечі,
Як тінь історії крізь роки…
О мій Ромене, молюсь за тебе,
І за історію ту святу,
За синю даль і окрасу неба,
За душу щиру і золоту.
Моє ти місто, що день молюся,
Бо на землі більш нема імен.
Живу тобою я і горжуся,
Мужній і квітни, о мій Ромен!
Тетяна Лісненко
ДИТИНСТВО
Пролягла дитинства стежка,
Заквітчана трояндами й бузком.
І не хочеться, щоб ця мережка,
Заросла терном, полином.
Пахучий травень сипле цвітом,
В тумані білому стоїть село.
Босоніж по некошеній отаві літом
Моє дитинство пролягло.
Інна Недар
ОСІНЬ
Скінчилось тепле літо,
Ідуть рясні дощі,
Красивим оксамитом
Жоржини відцвіли.
Пожовкле листя падає
І стелиться до ніг,
А я іду і згадую
Травневий первоцвіт.
Стоять в полоні осені
Вербички край води,
Закохані у літечко,
Мов журяться вони.
Крізь сірі хмари сонечко
То блисне, то нема,
Пишається намистечком
Калина край села.
Інна Недар
ЧАРІВНА ОСІНЬ
Яка краса! Куди не глянеш оком,
Стоять хати у хуртовині айстр,
Багряний лист кружляє колом
І падає на шепіт в’ялих трав.
На калину червоне намисто
Осінь з радістю одягла,
Березове золоте листя
Вітер поволі зрива.
В ключах журавлиних лунає
Пісня весела й сумна.
Осінь-царівна землю в золотоодягла.
Інна Недар
РІДНЕ МІСТО
В калиновім цвіту, у піснісолов’я
Розкинулась чарівна Роменщинамоя.
Річками оповитий стоїть старий Ромен,
Він з радістю вітає й запрошуєгостей.
В’ються, наче стрічка, Роменка іСула,
Пишається красою Роменщина моя.
Інна Недар
ПАТРІОТ
Чи любиш ти Вітчизну так, як я?
Чи завмирає серце в тебе
Від лагідної пісні солов’я,
Від шуму лісу й мерехтіння неба?...
Чи рідну мову зможеш ти забуть?
Ту мову, що матуся научала.
Казки читала і пісні співала.
Усе, що у душі тримала,
Тобі малому віддавала.
Чи любиш ти народ свій так, як я?
Коли в негоду і тяжку хвилину
Всі повстають , немов одна сім’я,
І не схиляють голови і спини.
Коли у тебе серце не болить
За долю і за щастя України,
То знай, що не вкраїнець ти, йтоді
Не зможеш себе звати її сином.
Марія Марюха
МОЯ МОВА
Моя мова, мов пісня пташина,
Рідна мова – душа України!
Розмовляю тобою, неначе співаю.
Іншу мову з тобою не порівняю.
Мова та, що матуся навчає,
Є найкраща, бо рідна, святая.
Марія Марюха
РОДИНА
Люблю я тата, маму й брата,
Бо з ними живемо завзято.
Ще маю дідуся й бабусю,
До них на вихідні я рвуся.
Як добре жити у сім’ї,
Де мене люблять і плекають,
Найменшою всі називають.
Бажаю діткам всім зростати
В любові, радощах, достатку.
Марія Марюха
РОМЕНКА
Недалеко від будинку,
Де живе моя сім’я,
Протікає мила річка,
Це Роменочка моя.
Влітку я ходжу купатись,
Хоч ріка мілка й мала,
Там хлюпочеться щоліта
Вся процівська дітвора.
Там он гуси, тут ось качки,
Але нам усе дарма.
Я люблю свою Роменку,
І не тільки я одна.
Марія Марюха
ВАРЕНИКИ
Варила вареники Василина.
Взяла вона весело все вмісила.
Вийшла вареників велика ватага.
Всім вона вареники веселовручала.
Віра, Вася, Валя вареники вм’яли.
«Вам велика вдячність», -відказали.
Марія Марюха
АКРОВІРШ
Він у лісі головний,
Ох і страшним є цей звір.
Він усіх лякає,
Коли сумує, завиває.
Марія Марюха
НЕЗВИЧНИЙ ХЛОПЧИК
Є хлопчина в нас незвичний.
Каже: «В мене слух музичний!»
На уроках він шумить,
На перервах верещить.
Всі від нього утікають,
Навіть вуха затуляють.
А уроки він не вчить,
Як спитають, то мовчить.
Що ж із хлопчиком таке?
На уроці – мов німе!
Марія Марюха
НЕЧЕМНИЙ КОЛЯ
Вранці в Колі море справ,
Не зробив він вдома вправ,
І чекає, дуже жде,
Коли ж Таня вже прийде?!
Ось прийшла у клас дівчина
І уроки розложила.
І до неї Коля враз:
- Чуєш, Танько, дай списать!
Тані ніяково стало,
І вона йому сказала:
- Ну, ти, Колю, і нахаба
І, будь ласка, не сказав.
Марія Марюха
ЦУЦЕНЯ
Іду я із школи, співаю раденько,
Аж бачу - сидить цуценятко маленьке,
Тремтить все від жаху і дужеголодне,
Взяла його в руки, воно ще йхолодне.
Лишати малого в мороз я не стала,
До себе тихенько його притискала.
Удома дала йому миску сметани,
Мале те ум’яло її без устану.
І дуже шкода мені стало малого:
Хто ж вигнати зміг цю тваринку іздому?
Напевне, людина ця серця не має,
Коли на мороз цуценя виганяє.
Марія Марюха
Літо
З журавлями прилетіло
Любе літечко до нас,
У гайочку нишком сіло
І всміхається весь час.
Пестить сонце землю милу,
Гриб заліз під самий пень,
Щоб набрати більше сили
І зустріти новий день.
Вітер квіточку вітає,
Вдвох співають в унісон.
Казка десь моя літає,
Мрій колише дивний сон.
Літо, літечко рідненьке,
Не пущу тебе я вдаль,
Бо казала мені ненька:
«Всім без літечка печаль».
Аліна Ткаченко
Моя земля
Моя ненька – Україна!
Крізь життя я пронесу
мову-казку солов’їну.
Її гордість і красу.
Пам’ятати буду завжди
Рідний батьківський поріг,
Бо для мене він початок
всіх шляхів, усіх доріг.
Аліна Ткаченко
Феєрія
У полоні квіток, у обіймах хмар
Я зустріну літо, ніби подих чар.
Заклинати буду мавок по лісах,
що бувають всюди, наче вільний птах.
Заплету барвінку густу косу,
Вранці раніш бджілок всю зберу росу.
Зацілую небо ніжним вітерцем,
намалюю верби срібним олівцем.
А коли скінчиться літо, довго в снах
Буде мені сниться, що я знову птах.
Аліна Ткаченко
Кузя
Є у мене песик Кузя.
От прийшли до мене друзі,
Так сподобався він їм,
Згодом наказала всім:
«Гладити не дозволяю –
він же сторож – покусає».
Доки це казала їм,
Лапу Кузя подав всім.
Аліна Ткаченко
***
Ромен, Ромен – в ромашках ти купаєшся.
Сула чарівна шле тобі привіт.
В красі правічній ніжно усміхаєшся
Вже стільки літ! Пісенних стільки літ.
Павло Нищий
Моєму місту
Купається місто моє у росі,
І пахне мені чебрецем.
Так вічно стояло у диво –красі
Зігріте весни вітерцем.
Прославили місто серця видатні,
Не злічиш, не злічиш імен.
Були чорні дати, і радості дні,-
Тепер – іменинник Ромен!
Ось тисяча сто вже зозуля кує,
Дай, Боже, лічити й лічить!
І хай вже проходить дитинство моє,
Та хочеться, хочеться жить!
Шевченко не раз побував у Ромні,
Про це у поемах писав.
Він бачив – каштани цвіли чарівні,
І бачив, як ніжиться став.
Тут жив Адамцевич, давно те було,
Яка ж його доля невтішна!
Людськими вже мріями слід замело
На рідній землі нашій грішній.
А струни гриміли мого кобзаря,
Який чудо-голос то був!
Мов ластівка він, як уранці зоря,
Його ще народ не забув!
Він пісню і правду зберіг у душі,
А як же на кобзі він грав!
Йому намагались співать спориші,
Хоч Бог йому зору не дав.
Я славлю Ромен і величну красу,
Вклоняюсь всім низько дворам,
І пам'ять твою у душі пронесу,
Доземно вклонюсь яворам.
А ще, як розквітнуть сади навесні,
І пух із тополь полетить,
Гучніш зазвучать і пісні голосні,
Й прекрасніше стане нам жить.
Т. Лісненко
Ромен
Як диво-дивне,ніжиться Ромен –
Яскрава квітка в ніжному букеті.
З тисячоліть, із прадавніх давен
Він розпустив своє коріння в леті.
Стоїть на кручі, дивиться у даль,
Внизу сула несе холодні води.
А там верба потонула в печаль
І луг розливсь ліниво за городом.
Калина пишно яріє, мов жар,
Цвіте, неначе диво-наречена.
О скільки чар, о скільки в неї чар!
Вона цілюща, як вода свячена.
Старі-старі церкви тут, наче сон,
Стоять і мріють ген, тисячоліття
Й шепочуть грози тихо, в унісон
Про тиху ніч крізь клена верховіття.
І я горджусь, як висотою птах,
Що вміє так пориви сто літати.
Люблю тебе, Ромен, у веснах і літах,
Люблю всім серцем, як дитину мати.
Т. Лісненко